Батьки і діти - стилі сучасного спілкування.

Стилі сучасного спілкування: авторитарний, ліберальний, демократичний.

1. Авторитарний стиль. Авторитарні батьки у вихованні дотримуються традиційного канону: авторитет, влада батьків, беззастережне слухняність дітей. Як правило, при цьому спостерігається низький рівень вербальної комунікації, застосовуються покарання, заборони і вимоги відрізняються ригідністю і жорстокістю. Формується залежність, нездатність до лідерства, відсутність ініціативи, пасивність, низька ступінь соціальної і комунікативної компетентності, низький рівень соціальної відповідальності з моральної орієнтацією на зовнішній авторитет і владу. Хлопчики нерідко демонстрували агресивність і низький рівень вольової і довільної регуляції.
2. Ліберальний стиль. Ліберальні батьки навмисно ставлять себе на один щабель з дітьми. Дитині надається повна свобода: він повинен до всього прийти самостійно, на підставі власного досвіду. Ніяких правил, заборон, регламентацій поведінки немає. Реальна допомога та підтримка з боку батьків відсутній. Рівень очікувань щодо досягнень дитини в сім'ї не декларується. Формується інфантильність, висока тривожність, відсутність незалежності, страх реальній діяльності та досягнень. Спостерігається або уникнення відповідальності, або імпульсивність.
3. Демократичний стиль. Демократичні батьки, мотивуючи свої вчинки і вимоги, прислухаються до думки дітей, поважають їх позицію, розвивають самостійність суджень. В результаті діти краще розуміють батьків, ростуть розумно слухняними, ініціативними, з розвиненим почуттям власної гідності. Діти бачать в батьках зразок громадянськості, працьовитості, чесності, моральності і бажання виховати їх такими, якими є самі батьки.
За даними дослідження Д. В. Берко, виховні стилі батьків впливають на формування особистості, яка проглядається на рівні рис, особистої зрілості, семантичної структури повсякденної свідомості. Так, на рівні рис встановлена ​​значуща залежність між виховними принципами обох батьків і тими структурами особистості, які відповідальні за рівень психологічного здоров'я, емоційний стан, регуляцію поведінки і соціальну адаптацію. Дівчатка виявилися більш чутливими до агресивного стилю материнського керівництва. На рівні рис це виражається в підвищеному рівні агресивності, що створює передумови для імпульсивної поведінки. На рівні буденної свідомості - у появі суперечливої ​​картини світу, коли образ матері представляється як «хороший», але відштовхуючий. Роль батька виявилася вирішальною у прийнятті дівчатами цінностей самоактуалізації, у прийнятті жіночої ідентичності та інструментальних цінностей, що дозволяють реалізувати власні цілі, відстоюючи власні інтереси. Директивний стиль батька надає найбільший вплив на ефективне стан дівчат (підвищення рівня депресивності, лабільності емоційних станів). Дівчата, негативно оцінювали виховні принципи обох батьків мають більшу когнітивної складністю, яка забезпечує особистості невротичну захист. Негативне ставлення батька веде до формування виражених оборонних реакцій, виховуючи в дівчатах прагнення до боротьби.

Висновки

Таким чином, стиль і тип виховання, характер стосунків батьків до дітей змінюється не тільки в часі, але й у просторі. Так культурно європейська традиція виходить з того, що в самому строгому дисциплінування потребують молодші діти, а в міру дорослішання дитини дисципліна повинна слабшати і йому слід надавати все більшу самостійність. У деяких ісламських народів (турки, афганці, курди) виховання дуже суворе, суворе, з помітним акцентом на покарання. У той же час японці надають малюкам максимум свободи, практично не обмежуючи їх. Дисципліна, дуже сувора, з'являється тут на противагу європейській традиції, пізніше за часом виростання дитини, засвоює норми і правила поведінки старших.
Стиль і тип виховання залежить не тільки від соціокультурних правил і норм, представлених у вигляді традицій у вихованні, але і від педагогічної позиції батька щодо того, як повинні будуватися дитячо-батьківські стосунки в сім'ї, на формування яких якостей і рис у дітей повинні направлятися його виховні впливу. Відповідно до цього батько визначає модель своєї поведінки з дитиною.