Психічне здоров'я дитини з ООП


Війни, катастрофи, кризи є випробуванням для усіх дітей, незалежно від віку, статі. Діти із затримками чи розладами розвитку є ще вразливішими, і потребують тому особливої опіки та ще більше підтримки. Що ви можете зробити? 

ДО КАТАСТРОФИ

1. Майте набір базових речей, які знадобляться вам для піклування про себе і дитину. До них належать і ті речі, які допомагають дитині заспокоїтися, наприклад її іграшки. Слід підготувати й інформацію про дитину та її особливості, надрукувати чи написати чітко від руки ваші контакти, імʼя дитини тощо. Опишіть також і поведінкові особливості – що може спровокувати злість, що означають ті або інші рухи, як дитина демонструє бажання пити, їсти, чи певні свої емоції. 

2. Можна налаштувати GPS стеження. Це допоможе вам у разі, якщо ви будете розділені. 

3. Зробіть запас ліків, якщо ваша дитина їх приймає. 

4. Навчіть дитину, що робити у випадку, якщо вона загубиться, зокрема показувати записку з інформацією. 

5. Складіть план, куди ви будете рухатися у разі небезпеки. Де є укриття, де є безпечні шляхи для пересування. Заздалегідь домовтеся, хто і чим вам допомагатиме. Обговоріть ролі – хто нестиме речі, хто може нести дитину тощо. 

6. Будьте поінформовані – підключіться до місцевих каналів новин у телеграмі, вайбері тощо. Приєднайтеся до місцевих чатів сусідів. Знайдіть місцеві волонтерські групи. Це допоможе вам отримати допомогу в разі потреби.

7. Зробіть це, навіть якщо ви впевнені що ваша місцевість зараз у безпеці і нічого страшного з вами не станеться. 

ПІД ЧАС КАТАСТРОФИ

1. Залишайтеся максимально спокійними. Памʼятайте про свій план, і про те, що ви можете звернутись за підтримкою. 

2. Говоріть із дитиною спокійно і впевнено, короткими реченнями, у спосіб, який вона може зрозуміти. Давайте чіткі інструкції та багато запевнень, що все буде добре (навіть якщо ви у це не вірите – ваша завдання зберегти спокій дитини для її та власного порятунку).

3. Відстежуйте реакції дитини, особливо страх, паніку, тривогу, сум. 

4. Кооперуйтеся. Шукайте осіб навколо, які можуть вам допомогти. Чітко формулюйте прохання до них, і пояснюйте, чому їхня допомога важлива. 

5. Дбайте про себе – свій фізичний стан, харчування, пиття, сон. Знайомтеся з людьми навколо, залучайтеся до дружнього спілкування, «розмов про що небудь». 

Якщо ваша дитина погано реагує на зміни в оточенні: 

- Давайте прямі інструкції спокійним голосом. Вказуйте, що робити замість казати, чого не робити: «Сядь на цей стілець» замість «Не стій там». 

- Давайте чіткі інструкції щодо послідовності дій: «Зараз ми зробимо це… Потім підемо туди…»

- Не тягніть дитину за руку без попередження. 

Якщо дитина надмірно чутлива до певних стимулів: 

- Перебувайте у кутку кімнати, в окремому тенті чи приміщенні, щоб зменшити кількість шумів, світла або інших стимулів. 

Якщо дитина має слабку чутливість до стимулів: 

- Регулярно перевіряйте стан її тіла на наявність синців, подряпин, переломів та інших травм. Не запитуйте, чи вона ОК, а перевіряйте самостійно. 

Якщо у дитина погано говорить і розуміє мову: 

- Використовуйте букви, малюнки, прості слова, щоб пояснити. 

Якщо дитина надміру тривожиться про зміни у регулярних справах: 

- Не кажіть «Просто почекай» або «Нічого не роби»

- Запропонуйте нові справи, завдання, або ігри, щоб зайняти час

- Намагайтеся створити нові рутини і підтримувати їх

- Давайте прості завдання (прибирати, роздавати листівки тощо)

- Забезпечте папером, пазлами, книгами, іграшками які є у доступі

                                                       ПІСЛЯ КАТАСТРОФИ

1. Дайте дитині можливість виразити все, через що ви пройшли – через почуття, поведінку, слова, інші доступні їй способи тощо. Дайте їй змогу ділитися сумнівами, ставити питання, на які давайте чесні відповіді. 

2. Важливо намагатися продовжувати звичне життя, підтримувати свої родинні щоденні регулярні справи та звичне оточення, наскільки це можливо. 

3. Деякі реакції дітей важко передбачити, особливо тих, які мають поведінкові чи емоційні складнощі. У разі, якщо ви помічаєте, що ваша дитина змінила свою поведінку – поговоріть із фахівцем із стресу та травми, щоб дізнатися більше про те, що відбувається, що ви можете зробити, і чи потрібна вашій дитині додаткова фахова допомога. 

Підготовлено на основі матеріалів Центру контролю захворювань США, Drexel University та Японського Національного реабілітаційного центру для осіб із інвалідністю 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

ПРОЕКТИВНА МЕТОДИКА “ДЕРЕВО”

Методика "Колесо життєвого балансу"

Мудра притча про моркву, каву та яйце